це належить до пізнішого

1. adj (comp від low

2.)

1) нижчий; нижній

2) недавній

2. v

1) спускати (шлюпку, прапор), опускати (очі)

2) опускатися, падати (про дим)

3) знижувати (ся); зменшувати (ся)

4) зменшувати висоту, робити нижчим

5) ослабляти

6) принижувати

7) розм. проковтнути, з'їсти похапцем

1) дивитися похмуро, хмуритися

2) темніти; вкриватися (затягатися) хмарами

* * *

1) compar від low 2

2) нижчий

3) нижній

4) недавній; ( часто Lower) гeoл. нижній, більш ранній

1) спускати; опускати; опускатися, падати

2) знижувати; зменшувати

3) знижувати (голос, тон)

4) зменшувати висоту, робити нижчим

5) послабляти

6) принижувати

ОПТИМІЗМ ( від лат. optimus - найкращий) - філософський принцип, згідно з яким довколишня реальність є найкращим із можливих улаштувань або що існуючий світ є найбільш довершеним і досконалим творінням. Незважаючи на наявність у світі зла, все, що в ньому здійснюється, спрямоване на благо. У повсякденному значенні О. - це особливий настрій, що спонукає людину бачити в усьому лише позитивний бік і не впадати у відчай. О. супроводжує очікування успіху, щастя та здійснення сподівань. Проте некритичний О. здатний призвести до утопічних оман. О. як філософський принцип належить до засадничих у філософії Ляйбніца, зокрема в його обґрунтуванні концепції теодицеї, або боговиправдання. У творі, присвяченому цій проблемі ("Досліди теодицеї - про благість Божу, свободу людини і начало зла"), Ляйбніц доводить: оскільки усі підстави буття не можуть утримуватися на випадковості, їхньою достатньою і остаточною підставою є Бог. Досконалість Бога поєднує багатоманітність разом із порядком. Оптимальне оперування простором і часом та використання найпростіших засобів уможливили появу наймогутнішого і найвдалішого у Всесвіті творіння. Концепція породила своєрідний "ляйбніціанський О.", що спричинив велику кількість дискусій та суперечок. Більш помірковану позицію стосовно цієї концепції посів Вольтер ("Кандид, або Оптимізм"): відкидаючи невтішний песимізм Паскаля з його уявленнями про нездоланний трагізм людського існування, він визнає наявність у світі зла, яке руйнує беззастережний філософський О. Але все може стати благим, варто лише сподіватися С. віт є не найкращим, проте й не найгіршим із можливих творінь. Головним завданням людини є здійснення цього удосконалення. О. протистоїть - песимізм.

Ціцерон, Марк Туллій (106, Арпінум - 43 до н. е.) - римський філософ-еклектик, оратор, теоретик риторики. Його життя і діяльність припадають на період активного проникання давньогрецьк. філософії в римську культуру. Особлива роль тут належить представникам Середньої Стої (серед. II ст. до н. е. - поч. н. е.), Панецію (185 - 110 до н. е.) та Посидонію (135 - 51 до н. е.), які відіграли вирішальну роль у поширенні стоїцизму серед освічених римлян за тих часів. Школу Посидонія відвідували також Ц. і Помпей. Від Ц. розпочинається відлік історії римської філософії. В історії культури Ц. належить також місце найвидатнішого оратора Рима, вишуканого інтерпретатора текстів давньогрецьк. філософів З. авдяки глибині й точності осягнення ним філософських творів Платона, Аристотеля, представників скептицизму, стоїцизму, епікуреїзму та простоті й витонченості стилістики їхнього викладу ці твори зажили популярності як у добу Римської імперії, так і в подальші часи. Позитивна роль Ц. як філософа-еклектика виявилася у кількох напрямах. По-перше, він здійснив не механічне "змішування" змісту різних філософських шкіл, а його переосмислення шляхом віднаходження елементів спільного у підходах різних філософів. По-друге, Ц. прагнув урівноважити крайнощі у цих підходах, якщо спільних елементів не існувало. Зокрема, схвально ставився до поміркованих форм скептицизму, заперечував екстремальні прояви аскетизму в етиці стоїків; наполягав на збереженні традицій, але при цьому вважав за необхідне здійснювати їхню поступальну трансформацію; засуджував застосування насильства. По-третє, еклектика стала певним підґрунтям для розширення діапазону творчих здобутків Ц., сприяла створенню ним оригінальних філософських творів, особливо етико-моралістичного змісту. Поєднання у творах Ц. філософської проникливості та мовної досконалості високо цінував Сковорода. У передмові до здійсненого ним перекладу із книги Ц. "Про старість" Сковорода зауважував, що у цьому творі мова "дихає високими думками"; головний герой промовляє не щелепами і не губами, а "серцем і грудьми говорить римлянин". У своїх теоретичних дослідженнях з риторики Ц. наголошував на тісному зв'язку риторики з філософією, мистецтва мовлення із мистецтвом мислення.

[br]

Осн. тв.: "Про природу богів"; "Про обов'язки"; "Про передбачення"; "Про найбільше добро і зло"; "Про дружбу"; "Про республіку"; "Про закони".

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ - метафорична назва одного з пріоритетних наукових напрямів, що склався у загальному комплексі кібернетичних досліджень із проблем моделювання процесів мислення, інтенсифікації інтелектуальної діяльності через комп'ютеризацію тих чи тих її видів. Відтак, набуваючи у процесі прискореного розвитку дедалі самостійнішого характеру, він стає основою високих інформаційних технологій та систем, потужним рушієм історичного поступу людства. Метафоричний сенс Ш. і. полягає в тому, що в основі співставлення систем головного мозку і комп'ютера лежать дві метатеоретичні метафори - комп'ютерна та інтелекту (вживаються також і як одна подвійна метафора, тобто з двома протилежними референтами, під загальною назвою "комп'ютерна метафора"), які з'явилися в результаті встановлення істотних аналогій між цими системами. За першою з них, природний інтелект уподібнюється Ш. і. (головний мозок за структурною організацією та діяльністю вважається аналогічним комп'ютеру); за другою - функціювання комп'ютера здійснюється за встановленими принципами діяльності мозку (комп'ютер начебто наділений мозкоподібними структурами й функціями), їм належить важлива роль у пізнанні структури мозку, механізмів його діяльності та конструюванні інтелектуальних систем, здатних виконувати функції, що традиційно вважалися прерогативою головного мозку людини. Однак вони мають сприйматись як суто наукові метафори. & ігнорування звужує можливості такого пізнання та конструювання, а абсолютизація, буквальне тлумачення може призвести до хибних наукових результатів і філософсько-методологічних та епістемологічних висновків. Ш. і. - це комплекс актуальних проблем, що відрізняються рівнями загальності, складності тощо. Питання про їх вирішення доцільно розглядати на таких рівнях абстракції: 1) принципової можливості (потенціальної здійсненності); 2) технічної реалізованості (здійсненності); 3) соціально-практичної доцільності. Суть першого з них виражає принцип можливості: можливо все, що не суперечить основоположним науковим, філософсько-методологічним, епістемологічним принципам, фундаментальним законам природи, мислення, логіки. Оцінка можливості принципового вирішення проблем Ш. і. має ґрунтуватися виключно на аналізі наявних наукових знань. Визначальна роль належить фундаментальним результатам теорії машин Тьюрінга і теорії формальних иейронних сіток (Маккаллока-Піттса), з яких випливає основна теза теорії Ш. і.: будь-яка функція мислення, описана логічно-строго і однозначно (з допомогою скінченного числа слів мовою з чіткою семантикою) у принципі може бути реалізована формально нейтронною сіткою, а отже, і універсальною машиною Тьюрінга (тобто передана комп'ютеру). У значенні контраргументи, що ніби спростовує цю тезу, висувалась теорема Геделя про неповноту. Проте, як переконливо показано (Тьюрінг, Скривен, Патнем, Арбіб, Глушков, Лор'єр та ін.), заборона, що накладається теоремою Геделя, однаковою мірою поширюється як на комп'ютер, так і на людину (її мозок), якщо вони функціонують ізольовано від зовнішнього світу. Теорема втрачає силу, коли ці системи неперервно взаємодіють з актуально нескінченною інформаційною базою. На другому рівні абстракції досліджується питання про можливість технічного вирішення проблеми, розв'язаної у принципі. Саме у незбігу можливостей вирішення проблеми на цих двох рівнях (не все, що можливе на одному рівні, можливе на іншому) проявляється вразливість абстракції потенціальної здійсненності. У галузі Ш. і. більш істотне значення має здійсненність не як потенціально теоретична можливість, а як реальна, практична. Тому при вирішенні проблем Ш. і. треба враховувати можливість наявних технічних засобів, ухилятися від застосування абстракції потенційної здійсненності на користь абстракції "фактичної" здійсненності. На третьому рівні розглядаються питання доцільності вирішення тих чи інших проблем Ш. і., виходячи не тільки і навіть не стільки з можливостей їх вирішення на перших рівнях, скільки з раціонального осмислення соціально-економічних реалій та потреб цивілізації на відповідних етапах її історичного поступу, можливих соціальних наслідків такого вирішення, морально-етичних норм, притаманних суспільству (не все, що можливе, доцільне). Основна частина досліджень з Ш. і. припадає на два останніх рівня абстракції, що безпосередньо пов'язані з соціальною практикою. Це передусім розробка і використання конкретних підходів до Ш. і., аналіз їх порівняльних можливостей та взаємозв'язку. У дослідженнях із Ш. і. особливе місце посідає філософська проблематика. Саме філософсько-епістемологічні дослідження з цієї проблематики дали можливість глибше проникнути в суть мислення, пізнання, по-новому поглянути на інтелектуальну, особливо творчу, діяльність, сприяли встановленню можливостей її комп'ютеризації тощо.

Бекон, Роджер (1214, Сомерсет - 1292) - англ. філософ, природознавець. Навчався в Оксфорді та в ун-ті у Парижі. Обстоював розмежування теології і філософії Р. озглядав досвід, експеримент, математику як основу людського пізнання. Б. вважав, що математика - це "алфавіт філософії". До поширених серед людей хибних настанов відносив авторитет; звичку; думку необізнаної більшості; невігластво, що маскується під мудрість Г. оловними засобами пізнання вважав аргументацію і досвід. Останній буває зовнішній і внутрішній. Зовнішній досвід спирається на експеримент. Він здійснюється за допомогою відчуттів; внутрішній досвід спрямований на надприродне, Божественне. У царині внутрішнього досвіду головну роль відіграє філософія. Піднімаючись над експериментальними науками, вона повертається до теології і прямує до своєї справжньої мети - осягнення Творця. Б. по праву вважається першим природодослідником Середньовіччя. Він здійснив ґрунтовні розвідки у галузі^фізики, хімії, мистецтва перекладу. Йому також належить чимало ідей, які передували відкриттям пізнішого часу (зокрема ідеї створення опуклого скла й пороху).

[br]

Осн. тв.: "Великий твір" (1267); "Малий твір" (1267); "Третій твір" (1267); "Короткий курс філософії" (1271); "Короткий курс теології" (1292).

ТОМІЗМ ( від лат. Thomas - Тома) - релігійно-філософський напрям, що виник і розвивався на засадах тлумачення вчення Томи Аквінського. У 1277 р. Т. був засуджений ортодоксальними церковно-університетськими установами Парижа й Оксфорда, але на межі XIII й XIV ст. почав енергійно відроджуватися й невдовзі повсюдно набув значного поширення і впливу. Подальший розвиток Т. пов'язаний із цілою шерегою філософів і теологів, серед яких у XV - XVII ст. увиразнюються імена італ. філософа, а згодом кардинала, Каетана (Томи де Віа) (1468-1534) таісп. філософайтеолога Погана Томи (1589 - 1647). Перший зажив слави завдяки своїм коментарям до "Суми теології" Томи Аквінського; другий увійшов в історію філософії й теології і як інтерпретатор схоластичної літератури, і як видатний логік. Початок найвпливовішого етапу розвитку Т. (неотомізму, неосхоластики) припадає на серед. XIX ст., що було пов'язано з енциклікою Папи Лева ХНІ (1879), у якій офіційно проголошувалося визнання Т. як традиційної філософської доктрини католицької церкви. До видатних філософів-неотомістів XX ст. належить Жильсон та Маритен.